Важливим інструментом політичної демократії, соціально-економічних та трудових відносин у переважній більшості країн світу виступає соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень соціальними партнерами, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціально-економічної політики та регулювання соціально-трудових відносин.

Важливо відзначити, що з перших років незалежності в Україні ідеологія соціального партнерства визнана урядом, роботодавцями і профспілками. За цей період вибудовано цілісну систему діалогових відносин між ними, яка включає в себе законодавчу базу, різні інституційні органи та форми взаємодії в рамках тристороннього співробітництва. Ця база складається з Конвенцій МОП, Європейської соціальної хартії, інших міжнародних актів, законів України, Указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України.

У рамках соціального діалогу було досягнуто чимало ознак важливих корисних трудових практик, таких, як восьмигодинний робочий день, охорона материнства, закони про дитячу працю, а також ряд стратегій, які сприяють безпеці  на робочому місці та врегулюванню трудових відносин.

Основною метою соціального діалогу є сприяння формуванню консенсусу і демократичної участі між зацікавленими сторонами у світі праці – представниками урядів, роботодавців і працівників. Успішний соціальний діалог – що включає всі види переговорів, консультацій чи обміну інформацією між цими зацікавленими сторонами  - залежить від структур та процесів, які створюють потенціал для вирішення важливих економічних і соціальних питань, заохочують якісне управління, підвищують рівень соціальної та промислової стабільності і сприяють економічному прогресу. Отже, соціальний діалог є важливим засобом для досягнення соціальної справедливості. У час глобальної економічної і фінансової кризи досягнення консенсусу між основними зацікавленими сторонами та їх демократична участь у пошуку рішень мають першочергову важливість.

Оскільки соціальний діалог відображає потреби та прагнення його учасників, жінки і чоловіки повинні бути представлені на рівноправній основі, щоб їх голоси були почуті без побоювання репресій. Колективні переговори передбачають переговори для досягнення угоди між організаціями роботодавців і працівників з відповідних питань, до яких, як правило, відносяться заробітна плата та умови праці. У соціальному діалозі можуть бути прямі чи «двосторонні» відносини між працівниками та адміністрацією (або профспілками і організаціями роботодавців), або «тристоронні» відносини між урядовими органами та соціальними партнерами. Для роботи соціального діалогу уряди повинні займати активну позицію – навіть якщо вони безпосередньо не залучені до цього процесу – шляхом забезпечення правових та інституційних засад, які створюють передумови для ефективної участі сторін. 

Профспілки та організації роботодавців своєю діяльністю постійно доводять, що соціальний діалог в Україні є необхідним, особливо, в умовах подолання посткризових явищ в державі.