У різних країнах світу існує ціла мережа політичних і соціальних інституцій, покликаних створювати умови і механізми для вирішення соціальних проблем, пов’язаних з підвищенням добробуту громадян, із забезпеченням соціально-політичної та економічної стабільності суспільства.

Проголошення України демократичною, правовою і соціальною державою також вимагає здійснення активної та послідовної політики, спрямованої на досягнення соціальної злагоди, миру і спокою у суспільстві та забезпечення високої якості життя і умов гідної праці. Сучасна соціально-економічна і політична ситуація в Україні передбачає необхідність узгодження інтересів різних соціальних груп та органів влади – цивілізованим та безконфліктним шляхом.

Соціальний діалог – це визнана Міжнародною організацією праці та європейською спільнотою практика розбудови суспільних відносин на основі узгодження інтересів держави, роботодавців і працівників. Здобутками соціального діалогу є такі ключові практики у світі праці, як восьмигодинний робочий день, охорона материнства, політика ліквідації дитячої праці та інші прогресивні стратегії соціально-економічного розвитку.

Основною метою соціального діалогу є сприяння формуванню консенсусу і демократичної участі між зацікавленими сторонами у світі праці – представниками урядів, роботодавців і працівників.

У соціальному діалозі можуть бути прямі відносини між працівниками та роботодавцем, «двосторонні» між організаціями профспілок і організаціями роботодавців та «тристоронні» відносини між урядовими органами та соціальними партнерами. Для роботи соціального діалогу уряди повинні займати активну позицію – навіть якщо вони безпосередньо не залучені до цього процесу – шляхом забезпечення правових та інституційних засад, які створюють передумови для ефективної участі сторін.

Соціальний діалог в Україні за останні роки став важливим інструментом політичної демократії, регулювання економічних і соціально-трудових відносин. Він постійно розвивається і вдосконалюється, і практично став частиною діяльності державних інституцій , що здійснюють формування державної політики в економічній та соціально-трудовій сферах. Завдяки соціальному діалогу у влади є можливість приділити належну увагу інтересам різних соціальних груп і, зокрема , найманих працівників через їх повноважних представників - профспілки і роботодавців при прийнятті рішень , визначенні стратегічних цілей, розробці економічних і соціальних програм на різних рівнях - від загальнонаціонального до рівня окремо взятого підприємства .

Основою і найрезультативнішою формою соціального діалогу є укладання та виконання колективних договорів та угод. Через угоди та колективні договори регулюються питання розвитку виробництва, зайнятості, граничні розміри скорочення чисельності штату, створення нових робочих місць, здійснення професійного навчання та підвищення кваліфікації працівників, недопущення безпідставного скорочення кількості працюючих та робочих місць, атестації робочих місць, реабілітації, зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, сфера застосування цивільно-правових договорів.

Для більшої ефективності ведення соціального діалогу в Україні, його подальшого розвитку необхідна системність в проведені семінарів, конференцій, тренінгів присвячених питанням соціального діалогу. Розвиток ефективного соціального діалогу є необхідною умовою європейської інтеграції України, оскільки, крім іншого, саме завдяки соціальному діалогу країни Європейського Союзу досягли високого економічного розвитку та гідного рівня життя.

З метою удосконалення розвитку соціального діалогу в сучасній Україні необхідно спиратись не лише на міжнародний досвід, але й на вітчизняний, при цьому враховувати як позитивні, так і негативні наслідки.

На завершення слід відзначити, що сформована за роки незалежності модель соціального діалогу в Україні отримала позитивну оцінку з боку міжнародних та європейських організацій. Сьогодні Національна тристороння соціально-економічна рада є дійсним членом Міжнародної асоціації соціально-економічних рад та подібних інституцій, тісно співпрацює з Європейським соціально-економічним комітетом та соціально-економічними радами країн Євросоюзу.