Для здійснення соціального діалогу та участі в ньому склад суб’єктів профспілкової сторони й сторони роботодавців як на національному, так і на територіальному рівнях може визначатися за критеріями репрезентативності.

Критерії повинні бути об’єктивними, чіткими і наперед визначеними у консультаціях з організаціями профспілок та роботодавцями.

Для визначення репрезентативності можуть використовувати і кількісні, і якісні критерії.

Кількісні критерії:

·              для профспілок та їхніх об’єднань – чисельність членів цих організацій, а для організацій роботодавців та їхніх об’єднань – статус та загальна чисельність працівників підприємств – членів відповідних організацій роботодавців;

·              галузеве чи територіальне охоплення (кількісне чи відсоткове охоплення членством у галузі на території);

·              кількість колективних угод, які укладено членськими організаціями.

Окреслення репрезентативності згідно з кількісним критерієм полягає у визнанні репрезентативними тих організацій профспілок і роботодавців, які мають найбільшу або вказану у вимогах положень чи порозуміння кількість членів. Цей критерій є найважливішим чинником за номінації, що полягає у переліку конкретних організацій, які потрібно вважати репрезентативними. Його можна використовувати на різних рівнях: підприємства, регіону, галузі чи країни загалом.

В Україні під час реєстрації (легалізації) організацій профспілок і роботодавців їм надається певний статус, який зумовлює галузеве чи територіальне охоплення (стаття 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та стаття 8 Закону України «Про організації роботодавців»). Тому один із визначальних критеріїв репрезентативності може бути використано під час реєстрації (легалізації) статусу.

Наприклад, якщо тристоронній орган створюється на території області, організації, що претендують на участь у ньому, повинні мати статус обласних, що відповідно до законодавства передбачає: для організації роботодавців – поширення діяльності на території області та об’єднання не менше десяти роботодавців більшості районів і міст обласного підпорядкування цієї області; для профспілок – поширення організацій, які є в більшості адміністративно-територіальних одиниць цієї області.

Органи влади не повинні впливати на вибір критеріїв організаціями роботодавців і профспілок. Водночас, якщо соціальні партнери обрали формальну модель визначення репрезентативності із застосуванням критеріїв, ця процедура передбачає оцінку й підтвердження відповідності організацій профспілок і роботодавців визначеним критеріям. Оцінювання має здійснювати незалежний орган із наданням гарантій своєї незалежності та об’єктивності.

Методи регулювання репрезентативності

Репрезентативність може бути врегульована законом. Прикладом є регулювання репрезентативності у Франції. Це може бути закон, який регулює весь спектр колективних трудових відносин. У такому разі відповідне місце для репрезентативності може бути відведено в загальній частині закону серед принципів колективних трудових відносин.

До цієї методики потрібно долучити випадок регулювання репрезентативності правовими нормами нижчого рівня, ніж закон, але тими, які походять від держави. В Польщі такою нормою була Ухвала Ради Міністрів № 794 від 15 лютого 1994 року з питання заснування Тристоронньої комісії у соціально-економічних справах, на підставі якої 6 липня 2001 року вийшов закон про Тристоронню комісію у соціально-економічних справах і воєводських комісіях соціального діалогу. Цей акт окреслював профспілки й організації роботодавців, які було визнано репрезентативними у сфері участі в роботі цієї комісії. Проте ця форма регулювання була тимчасовою, вона діяла, допоки  репрезентативність було врегульовано законом.

Репрезентативність може бути врегульовано неюридичними способами, а саме: в генеральному тристоронньому порозумінні (профспілки – організації роботодавців – уряд) або двосторонньому – укладеному лише самими соціальними партнерами. У другому випадку обов’язково повинен бути закон, бо йдеться про неюридичне врегулювання питання, що належить до сфери свободи об’єднання, а отже – свободи громадян.

Неюридичне регулювання репрезентативності має перевагу, оскільки її легше активізувати, якщо цього потребують зміни у профспілковому русі й організаціях роботодавців. У Польщі цей метод регулювання виник під час переговорів щодо «Пакту про державне підприємство в період перетворень».

Є також можливість визначення репрезентативності організації профспілок чи роботодавців шляхом установлення індивідуальної норми.

Перевагою цього методу є те, що він дає можливість розгорнути діяльність організаціям, які насправді не відповідають критеріям репрезентативності, визначеним у чинному законодавстві, проте відіграють важливу роль у колективних трудових відносинах. Однак поповнення новими членами не має відбуватися на підставі індивідуальних рішень державних органів, а лише за порозуміння учасників Тристоронньої комісії. Інакше були б підстави для звинувачення в арбітражності рішення, що суперечило б принципу рівного ставлення до всіх профспілок і організацій роботодавців із боку держави.

Сфери і рівні застосування репрезентативності

Репрезентативність означає особливу здатність профспілки або організації роботодавців виступати в окремих справах, до яких насамперед належать ведення переговорів і укладення колективних договорів. Ця сфера діяльності є вкрай важливою для профспілок і організацій роботодавців, оскільки саме в ній приймаються рішення про найважливіші справи та інтереси груп, репрезентованих ними. В результаті поліпшується імідж організацій, що беруть участь у переговорах, а це зміцнює їхню позицію в середовищі, де вони діють. У разі нехтування репрезентативністю добір соціальних партнерів для здійснення переговорів є досить важким, успіх переговорів – сумнівним, а можливе загальне порозуміння – таким, що легко піддається критиці з боку суб’єктів, які не брали участі у підписанні договорів.

Дискусійною є потреба принципу репрезентативності у сфері колективних трудових спорів. Тож можна визнати право на проведення колективного спору для кожної профспілки, якщо рішення з цієї справи буде винесено на попередній референдум зацікавленого штату працівників підприємства, а в разі виникнення спорів, які проводяться на рівні, вищому, ніж рівень підприємства, – для уповноважених представників працівників на тому рівні. Підтримка працівників під час такої процедури означає, що профспілка, яка виступила з ініціативою початку спору, репрезентує у цій справі волю штату працівників, а отже, є репрезентативною у спорі.

На рівні підприємства до гри вступає тільки репрезентативність профспілок, бо немає жодних проблем з ідентифікацією справжнього роботодавця. Використання критерію репрезентативності в колективних трудових відносинах на підприємстві потрібне тоді, коли маємо справу з кількома первинними профспілковими організаціями або первинними профспілками. У разі визнання репрезентативною певної центральної організації профспілок, репрезентативними стають всі її організаційні одиниці на нижчих рівнях, зокрема і на підприємстві. Проте це може призвести до існування на одному підприємстві кількох репрезентативних профспілкових організацій, а також до колізійних ситуацій, коли вони не співпрацюють. Може статися й так, що репрезентативною потрібно буде визнати нечисленну первинну профспілкову організацію, яка не є значною, але має перевагу – належить до репрезентативної центральної організації профспілки.

На рівні колективних трудових відносин, вищому, ніж підприємство, репрезентативність може бути застосована в різних конфігураціях. На локальному рівні вона може бути потрібна, наприклад, для ведення переговорів щодо колективного трудового договору для всіх підприємств усіх галузей економіки.

На загальнодержавному рівні репрезентативність можна використати в галузях для широкого загалу, наприклад, коли йдеться про встановлення надання права участі у Тристоронній комісії профспілковим організаціям і організаціям роботодавців .

Загальнонаціональна міжпрофспілкова організація має право висловлення своєї позиції щодо проектів законів виступати з ініціативою про видання або зміну законів, внесення надзвичайних ревізій у справах зі сфери права праці і соціального страхування та звернення до Верховного Суду з заявою про роз’яснення положень законодавства про працю і соціальне страхування, а також право на участь в узгодженні списку посередників міністра праці.