П`ятниця, 29.03.2024, 11:59



Відділення Національної служби посередництва і примирення в Тернопільській області. Наша адреса: 46010 м. Тернопіль, вул. Шашкевича, 3, каб. 46 тел./факс (0352) 23-59-22. З питань репрезентативності звертайтесь за телефоном ( 0352 ) 23-59-22
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS






Бюлетень НСПП


Відділення НСПП






  


Категории раздела

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Міжнародні стандарти розвитку соціального діалогу


Міжнародно-правові стандарти, як
втілення найбільш концентрованого досвіду правового регулювання трудових
відносин, є незаперечною умовою розвитку й удосконалення будь-якої національної
правової системи.



Цей вплив реалізується шляхом:



а) прямого застосування
міжнародних норм (відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні
договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є
частиною національного законодавства України, а ст. 81 Кодексу законів про
працю України передбачає обов’язковість застосування правил міжнародного
договору або міжнародної угоди у тих випадках, коли міжнародним договором або
міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж
ті, що їх містить законодавство України про працю);



2) внесення змін у чинне
законодавство для приведення його у відповідність до міжнародних норм з метою
подальшої ратифікації міжнародних договорів;



3) включення міжнародних правових
стандартів у текст чинного законодавства.



Вагоме місце серед основних
джерел міжнародно-правового регулювання трудових відносин посідають конвенції
та рекомендації Міжнародної організації праці (далі МОП) – єдиної інституції
Організації Об’єднаних Націй, діяльність якої базується на ідеї тристоронньої
співпраці уряду, об’єднань профспілок і роботодавців.



МОП нині налічує більше 180
країн-членів; сприяє дотриманню прав людини, гармонійному
соціально-економічному розвитку народів світу через запровадження та контроль
за дотриманням міжнародних стандартів праці, технічне співробітництво.



Україна є членом МОП з 1954 року
та з усіх ухвалених конвенцій ратифікувала 54 (46 з яких - чинні, в т.ч. всі
фундаментальні: №29, 87, 98, 100, 105, 111, 138).



Соціальний діалог у світлі
конвенцій і рекомендацій МОП характеризується наступним чином:



1. У Філадельфійській декларації
(1944р.) визнано, що одним із основних напрямів діяльності МОП є сприяння праву
на проведення колективних переговорів, а також співробітництво працівників і
роботодавців у формуванні та реалізації урядових програм соціальної та
економічної політики. Цей принцип знайшов подальший розвиток у багатьох ухвалах
організації, найважливіші з яких:



- Конвенція № 87 від 1948 року
про свободу професійних об’єднань і захист їх прав;



- Конвенція № 98 від 1949 року
про права організації і сприяння колективним переговорам;



- Рекомендація № 113 від 1960
року щодо консультацій та співпраці між публічною владою та організаціями
роботодавців і працівників на рівні галузі промисловості та національному
рівні;



- Конвенція № 144 від 1976 року
про тристоронні консультації;



- Рекомендація № 152, що її
доповнює;



- Конвенція № 154 від 1981 року з
питань сприяння колективним переговорам і Рекомендація № 163, що її
супроводжує.



2. За визначенням МОП,
"соціальний діалог являє собою всі типи переговорів, консультацій та
обміну інформацією між представниками урядів, соціальних партнерів або між
соціальними партнерами з питань економічної та соціальної політики, що
становлять спільний інтерес".



3. Діалог між інститутами
громадянського суспільства, роботодавцями та органами влади повинен охоплювати
широкий спектр питань, пов’язаних з вирішенням найважливіших
соціально-економічних проблем розвитку. У Доповіді Програми розвитку ООН
"Людський розвиток за 1993 рік" було вперше відокремлено чотири сфери
активної та ефективної участі організацій громадянського суспільства, а саме:



- боротьба з бідністю;



- надання кредитів
малозабезпеченим родинам;



- боротьба з дискримінацією за
ознакою статі,



- досягнення гендерної рівноваги;
надання будь-якій людині невідкладної допомоги.



4. Про актуальність проблематики
і перспектив розвитку соціального діалогу свідчить, зокрема, VІ пункт порядку
денного 83 Сесії МКП в Женеві (1996р.), присвячений дискусіям щодо тристоронніх
процедур співробітництва з питань соціально-економічної політики. У прийнятій
після завершення дебатів у Комісії тристоронніх консультацій на національному
рівні спільній декларації зазначається, що соціальний діалог у світі, що
постійно змінюється, визнається методом мирного врегулювання трудових відносин
і соціально-економічної політики кожної держави.



5. 1998 року Міжнародна
Конференція Праці (МКП) ухвалила урочисту Декларацію МОП щодо основоположних
принципів і прав, якою підтверджується рішучість міжнародної спільноти
"сумлінно втілювати в життя" право працюючих і роботодавців на
свободу об’єднання і колективні переговори, прагнути до ліквідації всіх форм
примусової чи обов’язкової праці і дискримінації стосовно найму і занять.
Декларація наголошує, що всі держави зобов’язані дотримуватися цих принципів,
незалежно від того, коли і чи взагалі ратифікували вони відповідні конвенції.



Відтак, з середини ХХ століття
практика соціального діалогу в країнах Західної Європи стала невід’ємною
частиною врегулювання трудових відносин. На зміну конфронтації між працею і
капіталом прийшло розуміння необхідності соціального діалогу і партнерства.
Активними суб’єктами соціального діалогу в громадянському суспільстві стали
профспілки, підприємці, кооперативні рухи, організації структурованих груп
населення – пенсіонерів, інвалідів, а також релігійні, фермерські об’єднання,
товариства взаємодопомоги. Соціальний діалог було визнано конче необхідним
соціально-політичним інститутом.



Розроблені МОП документи у сфері
вдосконалення трудових відносин (184 конвенції та 194 рекомендації) складають
Міжнародний кодекс праці, що став об’єктом уваги, вивчення, запозичення,
практичного використання в якості визнаного в цивілізованому світі еталона для
розробки та вдосконалення національних систем трудового права.



Кодекс детально описує всі процедури,
що ґрунтуються на принципових положеннях системи трипартизму, які є важливими
для переговорного процесу сторін, для ефективного застосування міжнародних
трудових норм. В ньому подано розгорнуту правову основу соціального діалогу,
зафіксовано конкретні норми, визначено правовий статус суб’єктів діалогічних
процесів, передбачено функціонування в державах-членах МОП арбітражних органів
з вирішення соціально-трудових конфліктів.



Кодекс вимагає від держав-членів
МОП створення умов для гарантування незалежності сторін соціального діалогу, їх
автономності у виробленні і прийнятті рішень. Загальним принципом діяльності
соціальних партнерів є неприпустимість політичних амбіцій та ідеологічних
настанов.



Отже, до правових принципів
соціального діалогу належить:



рівноправність сторін і довіра у
відносинах; повага і врахування інтересів учасників діалогу;



дотримання норм законодавства;



добровільність ухвалення
зобов’язань;



повна відповідальність за виконання
прийнятих зобов’язань;



сприяння з боку держави щодо
зміцнення і розвитку системи соціального партнерства;



повноважність соціальних
партнерів та їх представників і рівність представництва;



невтручання у справи одне одного;
свобода вибору і обговорення питань, що входять до компетенції учасників
переговорного процесу.



Соціальний діалог – це ідеологія
суспільства, в якому не існує верховенства однієї зі сторін: держави,
роботодавців чи найманих працівників, заперечується будь-яка диктатура, утверджується
громадянський договір і згода на основі оптимальної реалізації прав та
інтересів зацікавлених сторін.



Як свідчить досвід країн-членів
ЄС, авторитет МОП у врегулюванні соціально-трудових відносин, зниженні
соціальних конфліктів, скороченні масового страйкового руху є безперечним. На
практиці доведено, що спірні питання у сфері соціально-трудових відносин саме в
такий спосіб можна ефективно вирішувати, якщо спиратися на правову базу
конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці.



Згідно з соціально-економічними
та етнічними особливостями кожної країни, склалося кілька моделей соціального
діалогу та партнерства. В основу їх класифікації покладено механізм правового
регулювання договірного процесу; особливості відносин між інститутами державної
влади, місцевого самоуправління з представниками працівників (профспілками) та
з представницькими об’єднаннями роботодавців (підприємців); рівень участі
працівників в управлінні підприємством; політичні орієнтації системи
трипартизму та соціального діалогу.



Перша модель характеризується
високим рівнем централізації договірного процесу. Вона була найбільш характерна
для країн Північної Європи: Бельгії, Данії, Нідерландів, Норвегії, Фінляндії,
Швеції, а серед країн Центральної Європи – для Австрії. У цих країнах було
втілено класичний міжнародно-правовий принцип "трипартизму" МОП,
завдяки якому всі рішення щодо соціально-трудових відносин приймаються за
активної ролі владних структур та за участю соціальних партнерів. Діяльність сторін
цього процесу має детальну законодавчу регламентацію, чітко визначені
повноваження та детально розроблені процедури вирішення трудових спорів
(конфліктів).



Стратегічний трикутник
соціального діалогу знаходиться на найвищому організаційному рівні. Угоди, що
виробляються на цьому рівні стають основою для галузей та підприємств.
Централізована модель була раніше притаманна і для Швеції, але пізніше, на
початку 90-х років ХХ століття, переговори змістилися на галузевий рівень.
Об’єднання працівників у професійні спілки в скандинавських країнах досягали
90%.



Завдяки соціальній взаємодії та
соціальному діалогу держави – профспілок – організацій роботодавців на
загальнонаціональному рівні майже завжди досягався компроміс та злагода, що й
було основою побудови держав загального добробуту.



Друга модель найбільш типова для
країн Центральної Європи (Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії) та Великої
Британії, Ірландії. У цих країнах, як правило, не створюються на національному
рівні постійно діючі органи трипартизму та соціального діалогу. Уряди країн
періодично проводять консультації з національними об’єднаннями профспілок і
роботодавців. Спільні рішення на цьому рівні майже не приймаються, іноді
укладаються загальнонаціональні угоди з окремих питань соціальної політики.
Наприклад, у деяких країнах (особливо в Італії та Франції), вважається, що в
постіндустріальному суспільстві відмирає захисна функція профспілок.



Головний трикутник переговорів
проходить, в основному, на регіональному та галузевому рівнях. Членство в
профспілках у цих країнах коливається від 30 до 60%.



Третя модель характерна для
країн, у яких переговорний процес відбувається на рівні підприємств і установ:
Іспанія, Португалія, Греція, а також США та Японія. Однак це не означає, що
організації роботодавців не втручаються у соціально-трудові відносини на
виробничому рівні. В практику трудових відносин у цих країнах  широко втілювалась система індивідуальних
трудових контрактів, у випадку порушення яких найманий працівник може сам
звернутися до суду і захистити себе. Особливу роль у цьому процесі грають
профспілки, які готові адекватно реагувати на соціально-економічні та політичні
зміни. Вони займають позицію, що надає трудовим відносинам гнучкість, а
відносинам з підприємцями – характер погоджених дій.



Впорядкування трудових відносин
завдяки трипартизму та соціальному діалогу здійснюється переважно на рівні
підприємств під час проведення колективних переговорів з питань: умов праці,
заробітної плати, прийому на роботу, допомоги при звільненні, пенсійних виплат,
робочого часу, переміщення персоналу або переводу на інші підприємства,
тимчасових звільнень, забезпечення правил виробничої безпеки, повідомлення про
страйк, умов профспілкової діяльності, управління виробництвом  (планування, фінансовий стан, організація та
структура компанії, впровадження нової техніки, підвищення ефективності
виробництва). Головна риса соціального діалогу – це відсутність догматизму та
статичних схем, при постійному урахуванні змін, а також інтересів партнерів. Перекіс
у якийсь бік призводить до дисбалансу сил і відповідних збоїв у функціонуванні
економіки та держави в цілому.



Згідно з дослідженнями
Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСD), що були проведені
у 1996 р., надати перевагу не можна жодній з цих моделей, адже кожна з них має
свої недоліки та переваги.У світі немає моделі, що гарантувала б низький рівень
інфляції, міжнародну конкурентоспроможність підприємств, стабільне підвищення
заробітної плати, високу соціальну захищеність, трудову згоду та перспективи
повної зайнятості.



Ідеальна модель соціального
діалогу повинна бути гнучкою, щоб могла швидко пристосовуватися до необхідності
змін міжнародної конкуренції, національної економіки та політичної ситуації.



Тому, протягом останніх років
централізовані моделі поступаються місцем децентралізованим, чому передувало
декілька тенденцій:



- по-перше, бажання урядів
випередити сильну владу профспілок та роботодавців;



- по-друге, бажання працедавців
позбавитися контролю профспілок, а також створити більш гнучку систему
виробничих відносин для того, щоб пристосуватися до міжнародної конкуренції;



- по-третє, високий рівень
безробіття спонукав працівників бути занепокоєними більше власною заробітною
платою на підприємстві та в установі, ніж загальними тенденціями та проблемами
макроекономіки.



Європейська Комісія у 2000 році
представила перший нарис оцінки явищ в середовищі соціально-трудових відносин у
Європейській Спільноті. На основі найважливіших висновків цього звіту, загальна
ситуація в сфері соціального діалогу в країнах ЄС наступна:



1. Реальним результатом
економічної та монетарної інтеграції, одночасно з зусиллями із сприяння
розвиткові соціального діалогу стало створення більш сприятливого клімату в
сфері соціально-трудових відносин. Показником цього є виразний спад кількості
конфліктів у сфері праці, особливо його найгостріших форм – страйків.



2. У 90-х роках в 11
країнах-членах було впроваджено інституційні форми тристороннього соціального
діалогу та прийнято різні форми соціальних пактів з питання зайнятості.
Протягом останнього десятиріччя соціальні партнери узгодили на європейському
рівні понад 100 різних спільних документів та 6 загальних порозумінь. Три з
останніх було включено до директив і, таким чином, вони стали обов’язковими в
системі європейського права.



3 Соціальний діалог відіграв
істотну роль у проведенні реструктуризації багатьох галузей економіки, які
зіткнулись із серйозними викликами нових технологій та сильним конкурентним
тиском внаслідок глобалізації. Виявилось, що рішення європейського форуму були
дуже корисними для вирішення проблем на національному рівні.



4. Основою соціального діалогу в
Європейському Союзі залишається тристоронній процес спілкування і дебати з
тематики макроекономічних проблем і напрямків економічної політики. Цей діалог
був впроваджений тому, що лідери ЄС були надзвичайно зацікавлені включити
соціальних партнерів у процес інтеграції Європи і переконані, що без цього сам
процес інтеграції буде повільнішим, важчим та неповним.



5. Наріжним каменем
тристороннього діалогу було створення Постійного комітету у справах зайнятості
(1970). Проблематика зайнятості й до зараз виконує роль скелету загального
процесу соціального діалогу. Найбільш значним результатом тристороннього
механізму стало підписання у 90-х роках соціальних пактів у справах зайнятості
в більшості країн-членів. Ці пакти є спробою вирішення проблем сприяння
працевлаштуванню, контролю над інфляцією, модернізації систем соціального
захисту. За допомогою таких пактів соціальні партнери розробляють рамкові форми
регулювання тенденцій росту оплат та функціонування ринку праці.



6. Зараз соціальні партнери в
країнах-членах проводять дебати над "пактами другої генерації", які
повинні спробувати дати відповідь на такі питання, як глобалізація ринків,
зростаюча конкуренція та тиск на конкурентноздатність, зростаючий вплив
інформаційного суспільства, трансформація виробничих методів, звички споживачів
та стиль життя, старіння суспільств, розвиток гнучких схем робочого часу,
безперервність соціальних та трудових прав працівників у випадку перерви в
робочому стажі або при зміні роботи.



Зі стислого перегляду питань,
пов’язаних зі станом соціального діалогу у міжнародній практиці розвитку
соціально-трудових відносин, можна зробити наступні висновки:



Соціальний діалог є процесом
досить розбудованим та багатовимірним.



Позиція соціального діалогу
виникає з консенсусу навколо політичної та економічної концепції, яка робить з
цього процесу механізм „за вибором” у регулюванні економічних та соціальних
відносин, а не відноситься до нього як до чогось чужого, нав’язаного, та перешкоджаючого.



Соціальний діалог має
інтегральний характер, охоплює широкий спектр проблем.



Соціальні партнери роблять свій
внесок у компроміси та їх втілення; діалог не є методом нав’язування позиції
або перемоги інтересів однієї сторони за рахунок іншої.



Для ефективного проведення
соціального діалогу є необхідним певний рівень стійкості (усталеності,
послідовності) сторін (організації роботодавців та працівників) та певний
рівень стійкості між сторонами. Для досягнення такого стану, необхідно постійно
обмінюватись інформацією, бути відкритим до процесу спілкування та відмовитись
від будь-яких ідеологічних або політичних упереджень.



В останнє десятиріччя, поряд з
тенденціями інтеграції та універсалізації, простежується й інша тенденція –
поляризація світу, що зростає. Структурно диференційованій єдності основних
демократій протистоїть світ цивілізаційно роз’єднаних держав, які страждають
від внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Ці реалії не враховувати вже неможливо.
Соціальний діалог держави і громадянського суспільства починає ґрунтуватися на
п’яти головних соціальних процесах: об’єднання, визнання, комунікації,
взаєморозуміння, довіри.



Інша справа – здатність
політичної системи та рівень розвиненості демократичних традицій щодо
запровадження практики соціального діалогу в конкретній державі, що дозволяють
створити для того належні умови. Особливо, коли суспільство перебуває на
складному етапі формування нової системи соціальних відносин. Як це видно на
прикладі сучасної України.

Категорія: Мои статьи | Додав: admin (24.05.2012)
Переглядів: 1285 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]













Стрічка новин







 © відділення НСПП в Тернопільській області, 2012
Передрук матеріалів за умови посилання на //nsppternopol.at.ua/