Соціальний діалог є одним із головних факторів, який характеризує розвиток громадянського суспільства і діяльність суб’єктів соціального діалогу у запобіганні соціальним конфліктам. Однією з основних умов оптимального соціального діалогу є досягнення компромісу між інтересами його сторін.

У сфері праці соціальний діалог визначається як система колективних трудових відносин між працівниками (їх представниками), роботодавцями (їх представниками), органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими учасниками цих відносин, що засновані на взаємному врахуванні та узгодженні інтересів сторін (суб’єктів) при регулюванні трудових і пов’язаних з ними соціально-економічних відносин, а також при вирішенні трудових спорів. Отже, соціальний діалог є важливим засобом для досягнення соціальної справедливості. У час глобальної економічної і фінансової кризи досягнення консенсусу між основними зацікавленими сторонами та їх демократична участь у пошуку рішень мають першочергову важливість.

Важливо відзначити, що з перших років незалежності в Україні ідеологія соціального партнерства визнана урядом, роботодавцями і профспілками. За цей період вибудовано цілісну систему діалогових відносин між ними, яка включає в себе законодавчу базу, різні інституційні органи та форми взаємодії в рамках тристороннього співробітництва.

18 січня 2011 року вступив в силу Закон України «Про соціальний діалог в Україні» (№ 2862-VI, від 23.12.2010 року), яким визначено правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві.

Одним з основних положень Закону є запровадження принципу репрезентативності і правоможності сторін соціального діалогу та їх представників (ст.ст. 6 і 7 Закону), які вступили в силу 18 липня 2011 року. Відповідно до ст. 5 Закону загальними критеріями репрезентативності для суб’єктів профспілкової сторони є легалізація (реєстрація) зазначених організацій (об’єднань та їх статус), загальна чисельність їх членів і галузева та територіальна розгалуженість.

Так, згідно ч. 3 ст. 6 Закону на територіальному рівні для участі у колективних переговорах з укладенням територіальних угод та для делегування представників до органів соціального діалогу репрезентативними є обласні, місцеві профспілки, їх організації та об’єднання, створені за територіальною ознакою, членами яких є не менше двох відсотків зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. Організації, які не відповідають цій ознаці, можуть надавати повноваження репрезентативним організаціям та об’єднанням відповідного рівня для представлення своїх інтересів або вносити на розгляд відповідних органів соціального діалогу свої пропозиції, які є обов’язковими для розгляду.

Проведення оцінки відповідності критеріям репрезентативності сторін соціального діалогу покладено на Національну службу посередництва і примирення. Упродовж року відділенням Національної служби посередництва і примирення в Тернопільській області підтверджено репрезентативність 7 – ми суб’єктів сторін профспілок та 1 – ну організацію роботодавців області.

За детальною інформацією з питань оцінки відповідності критеріям репрезентативності звертатись до відділення Національної служби посередництва і примирення в Тернопільській області: за адресою м. Тернопіль, вул. Шашкевича 3, тел. 23-59-22 або електронною адресою nsppternopil@mail.ru