Стаття 20. Керівництво страйком
Страйк на підприємстві очолює орган (особа),
що визначається загальними зборами (конференцією) найманих працівників при
прийнятті рішення про оголошення страйку.
Галузевий чи територіальний страйк очолює
(координує) орган (особа), визначений конференцією, зборами, пленумом чи іншим
виборним органом представників найманих працівників, профспілкових чи інших
організацій працівників, уповноважених представляти відповідні трудові
колективи.
Орган (особа), що очолює страйк, діє під час
страйку в межах прав, передбачених цим Законом, інформує працівників про хід
вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Повноваження органу (особи) як керівника
страйку припиняються, якщо сторони підписали угоду про врегулювання
колективного трудового спору (конфлікту), а також у разі прийняття рішення про
відміну або про припинення страйку.
Стаття 21. Укладення
угоди про вирішення колективного трудового спору (конфлікту), контроль за її
виконанням
Під час страйку сторони колективного
трудового спору (конфлікту) зобов’язані продовжувати пошук шляхів його
вирішення, використовуючи для цього усі наявні можливості.
Угода про вирішення колективного трудового
спору (конфлікту)
підписується керівником або іншим
повноважним представником органу, що очолює страйк, і власником або
уповноваженим ним органом (представником).
Контроль за виконанням умов цієї угоди
здійснюється сторонами колективного трудового спору (конфлікту) або
уповноваженими ними органами (особами).
Стаття 22. Визнання
страйків незаконними
Незаконними визнаються страйки:
а) оголошені з вимогами про зміну
конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального
устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини;
б) оголошені без додержання найманими
працівниками, профспілкою, об’єднанням профспілок чи уповноваженими ними
органами положень статей 2, 4, 6, частин першої і п’ятої статті 12, частин
першої, третьої і шостої статті 19 цього Закону;
в) розпочаті з порушенням найманими
працівниками, профспілкою, об’єднанням профспілок чи уповноваженими ними
органами вимог статті 20, частин другої та третьої статті 24 цього Закону;
г) які оголошені та/або проводяться під час
здійснення примирних процедур, передбачених цим Законом.
Стаття 23. Рішення
про визнання страйку незаконним
Заява власника або уповноваженого ним органу
(представника) про визнання страйку незаконним розглядається у судовому порядку.
Справа щодо цієї заяви повинна бути
розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не
пізніш як у семиденний строк.
Рішення суду про визнання страйку незаконним
зобов’язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну
оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби
після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.
Стаття 24. Випадки,
за яких забороняється проведення страйку
Забороняється проведення страйку за умов,
якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей,
довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам,
епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.
Забороняється проведення страйку працівників
(крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду,
Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.
У разі оголошення надзвичайного стану
Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків
на строк, що не перевищує одного місяця. Подальша заборона має бути схвалена
спільним актом Верховної Ради України і Президента України. У разі оголошення
воєнного стану автоматично наступає заборона проведення страйків до моменту
його відміни.
Стаття 25. Вирішення
трудового спору (конфлікту) у випадках заборони
проведення страйку
У випадках, передбачених статтею 24 цього
Закону і коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо
вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано,
Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про
вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного
Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського
міського суду.
Стаття 26.
Забезпечення життєздатності підприємства під час страйку
Власник або уповноважений ним орган
(представник), місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого
самоврядування і орган (особа), що очолює страйк, зобов’язані вжити необхідних заходів
до забезпечення під час страйку життєздатності підприємства, збереження майна,
додержання законності та громадського порядку, недопущення загрози життю і
здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу.
Стаття 27. Гарантії
для працівників під час страйку
Участь у страйку працівників, за винятком
страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової
дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної
відповідальності.
За рішенням найманих працівників чи профспілки
може бути утворено страйковий фонд з добровільних внесків і пожертвувань.
За працівниками, які не брали участі у
страйку, але у зв’язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої
трудові обов’язки, зберігається заробітна плата у розмірах не нижче від
установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому
підприємстві, як за час простою не з вини працівника. Облік таких працівників є
обов’язком власника або уповноваженого ним органу (представника).
Стаття 28. Наслідки
участі працівників у страйку
Організація страйку, визнаного судом
незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.
Час страйку працівникам, які беруть у ньому
участь, не оплачується.
Час участі працівника у страйку, що визнаний
судом незаконним, не зараховується до загального і безперервного трудового
стажу.
Розділ IV
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО КОЛЕКТИВНІ ТРУДОВІ СПОРИ
(КОНФЛІКТИ)
Стаття 29.
Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори
(конфлікти)
Особи, винні в порушенні законодавства про
колективні трудові спори (конфлікти), несуть дисциплінарну, адміністративну,
цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
Стаття 30.
Відповідальність працівників за участь у страйку,
визнаному судом
незаконним
Працівники, які беруть участь у страйку,
визнаному судом незаконним, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Стаття 31.
Відповідальність за порушення законодавства про працю, умов колективних
трудових договорів (угод), що призвели до виникнення колективного трудового
спору (конфлікту)
Особи, винні у виникненні колективних
трудових спорів (конфліктів) або які затримують виконання рішень примирних
органів, утворених відповідно до цього Закону, а також рішень органів
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, несуть
дисциплінарну, цивільно-правову, кримінальну або адміністративну
відповідальність згідно із законодавством.
Особи, які представляють інтереси сторін і
які допустили порушення положень статей 5, 6, частин першої, третьої, четвертої
і п’ятої статті 9, частини п’ятої статті 12, частини першої статті 13, частин
третьої та четвертої статті 16, частин п’ятої, восьмої, дев’ятої статті 19,
частини третьої статті 23, а також посадові особи, які допустили порушення
положень частини другої статті 5, частини четвертої статті 16 цього Закону,
притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із
законодавством.
Стаття 32.
Відповідальність за організацію страйку, визнаного судом незаконним,
невиконання рішення про визнання страйку незаконним
Особи, які є організаторами страйку,
визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку
незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку,
притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із
законодавством. До зазначених осіб не застосовуються порядок і гарантії,
передбачені статтями 43 і 252 Кодексу законів про працю України.
Стаття 33.
Відповідальність за примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у
страйку
Особи, які примушують працівників до участі
у страйку або перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою
застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які
передбачено законодавством, притягаються до кримінальної відповідальності
згідно із законодавством.
Стаття 34.
Відшкодування збитків, заподіяних страйком
Збитки, заподіяні в результаті страйку іншим
підприємствам, установам, організаціям чи громадянам, відшкодовуються за
рішенням суду згідно із законодавством.
Збитки, заподіяні власникові або
уповноваженому ним органу (представнику) страйком, який був визнаний судом
незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівниками на
проведення страйку, у розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що
йому належать).
Власник або уповноважений ним орган
(представник), який порушив закони України, внаслідок чого склалися умови для
страйку, і страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих
працівників, компенсує збитки учасникам страйку в розмірі, визначеному судом (у
межах коштів і майна, що йому належать).
Розділ V ПРИКІНЦЕВІ
ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування.
2. При вирішенні колективних трудових спорів
(конфліктів), що виникли до набрання чинності цим Законом, застосовуються норми
законодавства, які діяли на момент виникнення такого спору (конфлікту).
3. Встановити, що до приведення
законодавства у відповідність із Законом України "Про порядок вирішення
колективних трудових спорів (конфліктів)” закони та інші нормативно-правові
акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
4. Кабінету Міністрів України у тримісячний
строк подати до Верховної Ради України пропозиції про приведення законодавчих
актів України у відповідність з цим Законом.
5. Протягом 1998 року утворити Національну
службу посередництва і примирення.
Президент України
Л.КУЧМА
м. Київ, 3 березня 1998 року
№137/98-ВР Назад
| 
